Шріла Прабхупада саньяса

У вересні 1959 року, в Матхурі, Шріла Прабхупада прийняв посвяту в саньясу, обітницю зречення, у Шрі Шрімад Бхакті Вігьяна Кешава Госвамі Махараджи та отримав титул «А. Ч. Бхактіведанта Свамі». Для Шріли Прабхупади саньяса була ідеальним статусом для того, щоб виконати вказівку свого духовного вчителя.

Одержимий бажанням розповісти світові про славу вічного Вріндавана, Абхай працював не покладаючи рук і готував до видання чергові номери журналу «Бек ту Годхед» (“Назад до Бога”). Але їздити з Вріндавана в Делі стало дуже важко. Зазвичай він їхав до Делі ранковим поїздом і, оскільки ночувати там йому було ніде, увечері того ж дня повертався до Вріндавана. Таким чином, у місті він проводив зовсім небагато часу, а поїздки коштували досить дорого. Іноді якись благочестива людина давала йому притулок, але навіть при найскромніших особистих витратах Абхай ледве зводив кінці з кінцями і насилу оплачував свої поїздки, друкарські та поштові витрати. Видавши за півроку дванадцять випусків журналу “Бек ту Годхед”, Абхай знову залишився без грошей. Власник друкарні сказав, що не може друкувати журнал лише із дружби. Повернувшись до Вріндавана, Абхай продовжував писати, але вже без будь-якої надії опублікувати написане.

Якось уночі Абхаю наснився дивовижний сон. Цей сон уже кілька разів снився йому ще тоді, коли він мешкав разом із сім’єю. У сні до нього прийшов Шріла Бхактісідханта Сарасваті, яким його знав Абхай, – високий, худорлявий учений-саньясі, що з’явився прямо з духовного світу, з особистого оточення Крішни. Він гукнув Абхая і жестом велів йти за ним. Він кликав його знову і знову. Він просив Абхая прийняти саньясу. “Ти маєш стати саньясі”, – наполягав він. Абхай прокинувся здивовано. Він подумав, що цей сон безпосередньо пов’язаний із тією вказівкою, яку він отримав від Бхактісідханти Сарасваті під час їхньої першої зустрічі в Калькуті. Пізніше його духовний вчитель повторив ту саму вказівку у своєму листі: ти маєш проповідувати англійською мовою і поширювати свідомість Крішни на Заході. Для цієї ж мети слугуватиме і прийняття саньяси, інакше духовний учитель не просив би його про це. У ведичному суспільстві чоловік після досягнення п’ятдесяти років повинен залишити сім’ю, дати обітницю зречення світу і стати ченцем, саньясі, присвятивши залишок своїх днів молитвам, прославленню Господа та проповідницькій діяльності. Абхай вирішив, що духовний вчитель каже йому: «Прийми саньясу, і тоді ти зможеш виконати покладену на тебе місію. Раніше був ще не час».

Абхай усе ретельно зважив. Приймаючи саньясу, вайшнав присвячує своє тіло, розум і мову служінню Верховної Особи Бога і зрікається від всіх інших видів діяльності. Абхай уже йшов цим шляхом, але відчував, що, прийнявши саньясу, він зміцнить своє становище і отримає додатковий стимул для виконання того великого завдання, яке чекало на нього попереду. Ведичні традиції та приклад життя ачарьїв минулого свідчили, що той, хто хоче очолити проповідницький рух, має прийняти саньясу. Раніше Абхай чинив опір цьому, але тепер думав інакше. Він звернувся за порадою до свого духовного брата, Кешави Махараджі, який жив у Матхурі, і той наполіг, щоб Абхай прийняв саньясу негайно.

Пізніше Прабхупада згадував: «Я жив сам у Вріндавані і писав статті для журналу. Мій духовний брат переконував мене: „Бхактіведанта Прабху, ти повинен це зробити. Не зрікшись світу, не можна стати справжнім проповідником“. Устами мого духовного брата говорив мій духовний учитель. Тому я, хоч і не охоче, але погодився».

Прийняття саньяси, задум перекласти і видати Шрімад Бхагаватам і прагнення проповідувати у країнах були тісно пов’язані між собою. Щоб проповідувати, Бхактіведанті Свамі потрібні були книги, особливо якщо він збирався їхати на Захід. На Заході друкуються мільйони книг, але жодна з них не може заповнити духовний вакуум, який утворився в житті людей. Він хотів не просто написати книги, а й привезти їх на Захід, ознайомити з ними людей та навчити їх – за допомогою книг та на особистому прикладі – тому, як пробудити в собі чисту любов до Бога.