НАРОТАМ ДАС ТГАКУР

Наротам Дас Тгакур був втіленням вчення Гаудія. Він передавав любов до Бога через відому нам поезію й так само поетично втілював свою любов у життя. Він був досконалим відданим, ідеалом божественного посланця, якості якого описували Шість Госвами щоразу, коли їхнє перо торкалося пальмового листя. Суть філософських уявлень Гаудія-вайшнавізму відображена у всіх його піснях ідеали. Появі Наротама Даса Тгакура передують дві важливі події. Перше – це явище в цьому світі Локанатга Госвамі, а друге – передбачення його народження Шрі Чайтан’єю Махапрабху.

Як сказано в творах Наротама, він пережив Дживу Госвамі й свого найкращого друга Рамачандра Кавіраджа. Як і розлуку з Махапрабху та Радхою та Крішною, він гостро відчував розлуку зі своїми піднесеними сучасниками. Біографи Наротама завжди описують його у стані божественного блаженства та смутку, що, згідно з вайшнавською доктриною, пробуджує найвищі духовні почуття. Описуючи стан Наротама, вони пишуть, що він постійно зрошував землю потоками ніжності, які лилися з його благочестивих очей. З безпрецедентною пристрастю прагнув він до Бога та Його супутників.

Зрештою, Наротам більше не міг виносити любов у розлуці і приєднався до Господа у духовному світі. Отже, в будинку Ганга-нараяни Чакраварті в Муршидабаді він впав у транс, повністю поглинений лілами Радхи та Крішни. Це тривало кілька днів, що переконало багатьох у тому, що Наротам мав намір покинути цей світ. Проте у цей урочистий момент деякі з його найзавзятіших супротивників – кастових брахманів – стали глузувати з нього. “Ви тільки подивіться, – кричали вони, – він все життя давав посвяти брахманам, хоча був лише низьконародженим шудрою, а тепер він помирає як шудра”. Ганга-нараяна Чакраварті не міг терпіти цих злослів’їв і почав молитися своєму гуру: “Будь ласка, повернися. Покажи їм, що вони дурні”. В цей момент тіло Наротама засвітилося, і на його тілі містично з’явився золотий брахманічний шнур. Побачивши таке диво, кастові брахмани негайно визнали свою помилку й віддалися стопам Наротама, благаючи його про прощення.

У Наротама-віласі описується дещо інша історія. Наротам попросив своїх учнів відвезти його до Будхарі, а потім до Гамбхілу, щоб зробити обмивання в Ганзі. Раптом його охопила жорстока лихоманка, і він зрозумів, що може скоро померти. Не гаючи часу, він наказав своїм учням розвести багаття для кремації. Звичайно, його учням було непросто зробити це, та все ж вони виконали волю свого гуру. Потім Наротам просидів безмовно три дні і залишив тіло на очах у численних свідків та учнів.

Коли його душа залишила тіло, учні посадили його на оздоблене сидіння посеред приготовленого багаття. Саме тоді критики-брахмани почали злословити в присутності Ганги-нараяни та інших вірних послідовників Наротама. Ганга-нараяна не міг цього витримати й благав Наротаму, щоб той повернувся і виявив милість цих заблукалих брахманів. У цей момент очі Наротама розплющилися, і він сказав: “Радха-Крішна-Чайтан’я!” Більше того, його тіло засяяло як сонце, і зачаровані брахмани змінили свою думку. Усі свідки цього воскресіння віддалися лотосним стопам Наротама. Він обійняв їх усіх, обдарувавши дорогоцінним бхакті. Він наказав їм вивчати літературу з бхакті під керівництвом Ганга-нараяни Чакраварті, а потім залишив це місце, оскільки хотів наодинці медитувати. Протягом останніх кількох місяців він виявляв ознаки екстазу і постійно переживав розлуку зі Шрі Шрі Радхою та Крішною.

Наротама дас Тгакур написав дуже багато пісень, таких як Гауранга боліте хабе, Радха Крішна прана мора, Дже аніло према дгана.