РАСІКАНАНДА

У сімнадцятому столітті до Ремуни прийшов великий святий. Його ім’я – Расікананда – досі пам’ятають у багатьох містах та селах Оріси та Бенгалії. Він став досконалим мудрецем, вченим гаудія-вайшнавом, расsка-бхактою та найулюбленішим учнем Шьямананди Прабху. При народженні Расіканданда отримав ім’я Расіка Мурарі. Він народився на повний місяць Картики (жовтень-листопад) 1597 року, в благородній сім’ї – принцом – сином Ачьютананди деви, царя Раянінагару, що знаходиться на березі Суварнарекхі в Орісі. З самого дитинства він був захоплений слуханням про славу Шрі Крішни та Його святого імені. Ще дитиною, він почав вивчати «Шрімад Бхагаватам».

Спостерігаючи, як Расіка підростав, у царя Ачьютананди міцніла підозра, що його син стає все більш байдужим до світу. І цар вирішив його одружити – на Ічхаматі, дочці Шрі Балабхадри Дева, царя Хіглі, що в районі Міднапуру. Але навіть ставши сім’янином Расіка не мав прихильності до будинку та сімейного життя. Він блукав володіннями свого батька, повністю поглинений медитацією на Крішну і повторенням Його святого імені. І одного разу Господь з’явився перед ним і сказав: «Ти маєш отримати духовну посвяту від Шьямананди, який звільнить із матеріального світу багатьох і багатьох людей. Служачи Йому, ти досягнеш Мене. Я завжди буду поруч із тобою”.

Расіка побачив надзвичайно прекрасний образ Шрі Крішни і від емоцій, що переповнили його, втратив свідомість. Прийшовши до тями, він мовчки повернувся додому і почав з нетерпінням чекати на прибуття Шьямананди. Тоді Шьямананда Тхакур жив у Вриндавані, глибоко вивчаючи священні писання під керівництвом великого вченого і святого Дживи Госвамі. Одного разу, коли Шьямананда медитував у глухому гаю, Сам Господь Мадана Гопал (Крішна) прийшов і сказав йому: «Послухай, о Шьяманандо, в Уткалі (ще одна назва Оріси) живе один із найдорожчих Мені відданих, якого звуть Расіка Мурарі. Будь ласка, піди туди і дай йому посвяту для повторення Мого святого імені. Він пристрасно чекає на тебе. Ви будете разом проповідувати чисте віддане служіння Мені і так звільните усіх мешканців Уткали».
Прокинувшись, Шьямананда гірко заплакав – і від розлуки з Крішною, і від майбутньої розлуки з Його дивовижною обителью – прекрасним Вріндаваном. Запитавши дозволи всіх відданих Вріндавана, Шьямананда відправився в Уткалу – на пошуки відданого, який отримав милість Господа.

На подвір’ї резиденції царя Ачьюти проходили читання священного «Шрімад Бхагаватам». Цар Ачьюта і Расіка разом з іншими придворними уважно слухали і час від часу ставили читачеві питання про глибинне значення текстів. Саме тоді туди прийшов Шьямананда. За його дивовижною красою та благородством зовнішності цар зрозумів, що перед ним – великий святий. Цар і всі придворні висловили йому повагу. Незабаром збори закінчилися і всі розійшлися, а на подвір’ї залишилися тільки Шьямананда та Расіка. Вони одразу впізнали одне одного. Расіка Мурарі впав до стоп духовного вчителя і заплакав. Шьямананда підбадьорливо сказав йому: «Расіка, ти благословенний Шрі Крішною. Отримавши Його наказ, я прийшов із Вріндавана, щоб зустрітися з тобою». Расіка у відповідь шанобливо склав долоні і сказав: «О пане, я твій слуга в цьому житті, і в наступних. Ти прийшов, щоб звільнити мене від кайданів матеріального світу».
Шьямананда дав йому духовне посвячення та нове ім’я – Расікананда. Він також дав йому повчання про потаємне любовне віддане служіння Крішні. Дружина Расікананди, Ічхаматі, також отримала у Шьямананди Тхакура посвяту – її назвали Шьямадасі. Расікананда отримав ініціацію у вісімнадцять років. Через деякий час Шьямананда доручив йому розпочати проповідь. Расікананда всім серцем прийняв наказ свого духовного вчителя і виконав його – він перетворив і Гауду, і Уткалу в океан любові до Крішни і наповнив їх хвилями санкіртани – оспівування святого імені Крішни. Шрі Шьямананда і Расікананда ініціювали сотні тисяч відданих, не звертаючи уваги на те, чи це були брахман, чи люди з нижчих каст.

Якось Ахамад Бег, жорстокий мусульманський князь Оріси, почув про зростаючу популярність і славу Расікананди. Тож він вирішив випробувати його – на околицях міста Ванапура нещодавно з’явився шалений слон, що творив безліч бід. Цар написав Расікананді, що якщо той не підтвердить своєї слави, заспокоївши слона повторенням мантри Харе Крішна, він буде суворо покараний. У цей час Расікананда жив у володіннях Вайдьянатха Бханджи, царя Ванапура і перетворював на вайшнавів сотні мусульман. Отримавши наказ князя, Расікананда вирушив на пошуки цього дикого слона. Незабаром він зустрів його. Але, на подив людей, які спостерігали за цією сценою із значної відстані, шалений слон, побачивши Расікананду, забув про свій безглуздий гнів і завмер у нерухомості. Дивлячись слону просто у вічі, Расікананда кількома словами пояснив йому суть відданого служіння Крішні. Тоді слон, немов звичайний відданий, схилився до стоп Расікананди, і той шепнув йому у вухо шістнадцять слів Харе Крішна-мантри і назвав Шрі Гопала дасом. Неохоче, зі сльозами на очах, слон пішов із тих місць і більше ніколи не турбував людей. Згодом він кілька разів захищав Расікананді від небезпеки.

Всі були вражені, побачивши величезну духовну силу Расікананди, а Ахамад Біг за те, що посмів перевіряти його, попросив у святого прощення. Безліч царів і заміндарів були зачаровані піднесеними якостями Расікананда, тому прийняли у нього посвяту. Один із цих царів подарував йому Божество. Шьямананда Тхакур встановив це Божество під ім’ям «Шрі Гопівалабха Рая» та заснував село Гопівалабхапур. Це святе місце було головним центром усіх послідовників Шьямананди та Расікананди.

Якось Расікананда вирушив на знамениту Ратха-ятру – фестиваль колісниць у Пурі. Але він затримався по дорозі, бо йшов через святі місця паломництва, такі як Рамнагар, Джаджпур та Вайтарані і зрозумів, що не встигне прибути до Пурі до початку свята. Расіканданда дуже засмутився і постійно молився Шрі Крішні. Господь Джаганатха любить Своїх відданих, і коли Божества Джаганатхи, Баладеви та Субхадри встановили на колісницях, їх не змогли зрушити з місця. Незважаючи на те, що тисячі паломників тягли колісниці за канати, жодна з колісниць не зрушила ні на дюйм. Тягнули навіть коні та слони – але все було марно. Цар Пурі-Гаджапаті почав занепокоєно молитися Господу, щоб зрозуміти, що сталося. І Господь раптом відповів йому: «Мій дорогий відданий, Расікананда, зараз на шляху до Нілачала Дхами. Він дійшов до Туласі Чаури. Колісниці зрушать лише після того, як Расікананда прийде». Гаджапаті негайно вирушив назустріч Расікананді та шанобливо прийняв його. Як тільки Расікананда з’явився перед Господом Джаганатхою, колісниці почали рухатися і вже без затримок досягли храму Гундіча. Так Господь прославив Свого великого відданого.
Цар шанобливо запропонував Расікананді побудувати в Пурі храм для його послідовників. Расікананда дав згоду, і цар подарував йому ділянку землі, що зветься Пхула Тота, неподалік храму Джаганатхи. Расікананда побудував там храм, названий Кунджа–матх і встановив там подароване йому царем Божество Крішни. Цей матх існує досі.

Незабаром після цього до царя Пурі уві сні з’явився Шрі Кширачора Гопінатх, який сказав: «О царю, зараз поклоніння Мені не відбувається належним чином. Відправ до Расікананди прохання керувати храмом та поклонінням Мені». І цар призначив Расікананду головним керуючим храму Шрі Кшірачора Гопінатхі.

Одного разу, коли Расікананда зупинився в Гопівалабхапурі, зустрітися з ним прийшов один містик-факір, який їздив на підкореному ним тигрі. У цей час Расікананда чистив зуби, сидячи на уламках стіни. Отримавши звістку про містика, Расікананда незворушно піднявся в повітря разом з уламком стіни і незабаром прилетів до містика. Побачивши приголомшливу могутність Расікананди, факір був вражений і просто спантеличений. Він зліз із тигра і знову і знову почав висловлювати Расікананді повагу, вибачаючись за свою гордість. Досі нащадки цього містика, що живуть у Ремуні, з великою повагою ставляться до послідовників Расікананди. Також їхня риса – велика віра та шанобливе ставлення до прасаду Шрі Гопінатхи.

Расікананда став головним пуджарі у храмі Божества Говіндаджі, якому поклонявся його гуру, повністю віддавшись цьому служінню. Його уважність і любов перетворили Божество Говіндаджі. Расіка Мурарі надихав відданих своїм дивовижним служінням Божествам. Він багато подорожував, віддавши проповіді сорок років свого життя і посвячуючи кожного зустрічного у послання Шрі Чайтаньї Махапрабху. Расікананда дарував звільнення багатьом представникам правлячих династій і мусульманам, знедоленим і запеклим атеїстам. Навіть дикі тварини були не позбавлені його милості.

Через деякий час Крішна вирішив забрати свого чистого відданого до себе. І одного дня, коли Расікананда танцював, занурений у щастя оспівування святого імені, в його ногу встромилася колючка. Він упав, але коли учні спробували підняти його, щоб віднести до найближчого села, тіло його виявилося несподівано важким і не змогли зрушити його з місця. Расікананда велів віднести його в Ремуну. Він сказав, що незабаром піде з цього світу і хоче, щоб тіло його поховали поряд із храмом Шрі Кшірачора Гопінатхи. Він попросив їх негайно перенести його туди, щоб він зміг отримати останній даршан Божества. Незабаром учні принесли Расікананду на паланкіні в Ремуну, що знаходиться в Орісі.

Залишаючи своє тіло, Расікананда очолив надзвичайно потужний кіртан. Після чого Расікананда несподівано встав і увійшов до храму. Більше його ніхто не бачив. Учні оглянули весь храм, але не знайшли свого вчителя. Один із священиків сказав, що Расікананда увійшов у тіло Божества Кширачора Гопінатха.

Кширачора Гопінатха

Спустошені почуттям розлуки його учні покидали свої мріданги і каратали і відразу залишили тіла. Шестеро з них так і не прокинулися – вони залишили свої тіла, будучи не в змозі жити у розлуці зі своїм духовним учителем. Згідно з волею Расікананди, всі його речі та одяг були поховані на території храму – його самадхі, разом із могилами шести учнів знаходяться поруч. Пушпа-самадхі всіх цих відданих знаходяться поряд із храмом у Ремуні. Пушпа-самадхі Расікананди Прабху, розташована поруч із самадхі Шьямананди Прабху, неподалік від храму Радха-Шьямасундари.