РАСІКАНАНДА

У сімнадцятому столітті до Ремуни прийшов великий святий. Його ім’я – Расікананда – досі пам’ятають у багатьох містах та селах Орісси та Бенгалії. Він став досконалим мудрецем, вченим гаудія-вайшнавом, расіка-бхактою та найулюбленішим учнем Ш’ямананди Прабгу. При народженні Расіканданда отримав ім’я Расіка Мурарі. Він народився на місяць Картику (жовтень-листопад) 1597 року, в благородній сім’ї – принцом – сином Ач’ютананди дева, царя Раянінагара, що знаходиться на березі Суварнарекхі в Оріссі. З самого дитинства він був захоплений слуханням про славу Шрі Крішни та Його святого імені. Ще дитиною, він почав вивчати “Шрімад Бхагаватам”.

У міру того, як Расіка підростав, у царя Ач’ютананди міцніла підозра, що його син стає все більш байдужим до світу. І цар вирішив його одружити – на Іччхаматі, дочці Шрі Балабхадри Дева, царя Хіглі, що в районі Міднапуру. Але навіть ставши сім’янином, Расіка не мав прихильності до будинку та сімейного життя. Він блукав володіннями свого батька, повністю поглинений медитацією на Крішну і повторенням Його святого імені. І одного разу Господь з’явився перед ним і сказав: “Ти маєш отримати духовну посвяту від Ш’ямананди, який звільнить із матеріального світу багатьох і багатьох людей. Служачи Йому, ти досягнеш Мене. Я завжди буду поруч з тобою”.

Расіка побачив надзвичайно прекрасний образ Шрі Крішни і від емоцій, що переповнили його, втратив свідомість. Прийшовши до тями, він мовчки повернувся додому і почав з нетерпінням чекати на прибуття Ш’яманади. Тоді Ш’ямананда Тхакур жив у Вріндавані, глибоко вивчаючи священні писання під керівництвом великого вченого і святого Дживи Госвамі. Одного разу, коли Ш’ямананда медитував у глухому гаю, Сам Господь Мадана Гопал (Крішна) прийшов і сказав йому: “Послухай, о Ш’яманандо, в Уткалі (ще одна назва Орісси) живе один із найдорожчих Мені відданих, якого звуть Расіка Мурарі. Будь ласка, піди туди і посвяти його у повторення Мого святого імені. Він пристрасно чекає на тебе. Ви будете разом проповідувати чисте віддане служіння Мені й так звільніть усіх мешканців Уткали”.

Прокинувшись, Ш’ямананда гірко заплакав – і від розлуки з Крішною, і від майбутньої розлуки з Його дивовижною обителлю – прекрасним Вріндаваном. Отримавши дозволи всіх відданих Вріндавана, Ш’ямананда пішов до Уткали – на пошуки відданого, який отримав милість Господа.

На подвір’ї резиденції царя Ач’юти проходили читання священного “Шрімад Бхагаватам”. Цар Ач’юта і Расіка разом з іншими придворними уважно слухали і час від часу ставили читачеві питання про глибинне значення текстів. Саме тоді туди прийшов Ш’ямананда. За його дивовижною красою та благородством зовнішності цар зрозумів, що перед ним – великий святий. Цар і всі придворні висловили йому повагу. Незабаром збори закінчилися і всі розійшлися, і на подвір’ї залишилися тільки Ш’ямананда та Расіка. Вони одразу впізнали одне одного. Расіка Мурарі впав до стоп духовного вчителя і заплакав. Ш’ямананда підбадьорливо сказав йому: “Расіко, ти благословенний Шрі Крішною. Отримавши Його наказ, я прийшов із Вріндавана, щоб зустрітися з тобою”. Расіка у відповідь шанобливо склав долоні і сказав: “О пане, я твій слуга в цьому житті, і в наступних. Ти прийшов, щоб звільнити мене від кайданів матеріального світу”.

Ш’ямананда дав йому духовне посвячення та нове ім’я – Расікананда. Він також дав йому повчання про потаємне любовне віддане служіння Крішні. Дружина Расікананди, Іччхаматі, також отримала у Ш’ямананди Тхакура посвяту – її назвали Ш’ямадасі. Расікананда отримав ініціацію у вісімнадцять років. Через деякий час Ш’ямананда доручив йому розпочати проповідь. Расікананда всім серцем прийняв наказ свого духовного вчителя і виконав його – він перетворив Гауду та Уткалу в океан любові до Крішни і наповнив їх хвилями санкіртани – оспівування святого імені Крішни. Шрі Ш’ямананда й Расікананда ініціювали сотні тисяч відданих, не звертаючи уваги на те, чи це були брахмани або люди з нижчих каст.

Якось Ахаммад Бег, жорстокий мусульманський князь Орісси, почув про зростаючу популярність і славу Расікананди. Тож він вирішив випробувати його – на околицях міста Ванапура нещодавно з’явився шалений слон, який творив безліч бід. Цар написав Расікананді, що якщо той не підтвердить своєї слави, заспокоївши слона повторенням мантри Харе Крішна, він буде суворо покараний. У цей час Расікананда жив у володіннях Вайд’янатга Бханджа, царя Ванапура і перетворював на вайшнавів сотні мусульман. Отримавши наказ князя, Расікананда вирушив на пошуки цього дикого слона. Незабаром він зустрів його. Але, на подив людей, які спостерігали за цією сценою з достатньої відстані, шалений слон, побачивши Расікананду, забув про свій безглуздий гнів і завмер у нерухомості. Дивлячись слону просто у вічі, Расікананда кількома словами пояснив йому суть відданого служіння Крішні. Тоді слон, немов звичайний відданий, схилився до стоп Расікананди, і той шепнув йому у вухо шістнадцять слів Харе Крішна-мантри і назвав Шрі Гопала дасом. Неохоче, зі сльозами на очах, слон пішов із тих місць і більше ніколи не турбував людей. Згодом він кілька разів захищав Расікананду від небезпеки.

Всі були вражені, побачивши величезну духовну силу Расікананди, а Ахаммад Біг за те, що посмів перевіряти його, попросив у святого прощення. Будучи зачаровані піднесеними якостями Расікананди, безліч царів і заміндарів прийняли у нього посвяту. Один із цих царів подарував йому Божество. Ш’ямананда Тгакур встановив це Божество під іменем “Шрі Гопіваллабха Раю” та заснував село Гопіваллабхапур. Це святе місце було головним центром усіх послідовників Шьямананди та Расікананди.

Якось Расікананда вирушив на знамениту Ратха-ятру – фестиваль колісниць у Пурі. Але він затримався по дорозі, бо йшов через святі місця паломництва, такі як Рамнагар, Джаджпур та Вайтарані і зрозумів, що не встигне прибути до Пурі до початку свята. Расіканданда дуже засмутився і постійно молився Шрі Крішні. Господь Джаганнатха любить Своїх відданих, і коли Божества Джаганнатхи, Баладеви та Субхадри встановили на колісницях, їх не змогли зрушити з місця. Незважаючи на те, що тисячі паломників тягли колісниці за канати, жодна з колісниць не зрушила ні на дюйм. Тягнули навіть коні та слони – але все було марно. Цар Пурі-Гаджапаті почав занепокоєно молитися Господу, щоб зрозуміти, що сталося. І Господь раптом відповів йому: “Мій дорогий відданий, Расікананда, зараз на шляху до Нілачала Дхами. Він дійшов до Туласі Чаури. Колісниці зрушать лише після того, як Расікананда прийде”. Гаджапаті негайно вирушив назустріч Расікананді та шанобливо прийняв його. Як тільки Расікананда з’явився перед Господом Джаганнатхою, колісниці почали рухатися і вже без затримок досягли храму Гундича. Так Господь прославив Свого великого відданого.

Цар шанобливо запропонував Расікананді побудувати в Пурі храм для його послідовників. Расікананда дав згоду, тож цар подарував йому ділянку землі, що зветься Пхула Тота, неподалік храму Джаганнатхи. Расікананда побудував там храм, названий Кунджа–матх і встановив там подароване йому царем Божество Крішни. Цей матх існує досі.

Незабаром після цього до царя Пурі уві сні прийшов Шрі Кширачора Гопінатх, який сказав: “О царю, зараз поклоніння Мені не відбувається належним чином. Признач Расікананду керувати храмом та поклонінням Мені”. Тож цар призначив Расікананду головним керуючим храму Шрі Кшірачора Гопінатхі.

Одного разу, коли Расікананда зупинився в Гопіваллабхапурі, зустрітися з ним прийшов один містик-факір, який їздив на підкореному ним тигрі. У цей час Расікананда чистив зуби, сидячи на уламках стіни. Отримавши звістку про містика, Расікананда незворушно піднявся в повітря разом з уламком стіни і незабаром прилетів до містика. Побачивши приголомшливу могутність Расікананди, факір був вражений і просто спантеличений. Він зліз із тигра і знову і знову почав висловлювати Расікананді повагу, вибачаючись за свою гордість. Досі нащадки цього містика живуть у Ремуні та з великою повагою ставляться до послідовників Расікананди. Також їхня риса – велика віра та шанобливе ставлення до прасаду Шрі Гопінатхи.

Расікананда став головним пуджарі у храмі Божества Говіндаджі, якому поклонявся його гуру, повністю віддавшись цьому служінню. Його уважність і любов змінили Божество Говіндаджі. Расіка Мурарі надихав відданих своїм дивовижним служінням Божествам. Він багато подорожував, віддавши проповіді сорок років свого життя і посвячуючи кожного зустрічного у послання Шрі Чайтан’ї Махапрабху. Расікананда дарував звільнення багатьом представникам правлячих династій і мусульманам, знедоленим і запеклим атеїстам. Навіть дикі тварини не були позбавлені його милості.

Через деякий час Крішна вирішив забрати свого чистого відданого до себе. Тож одного дня, коли Расікананда танцював, занурений у щастя оспівування святого імені, в його ногу встромилася колючка. Він упав, але коли учні спробували підняти його, щоб віднести до найближчого села, тіло його виявилося несподівано важким і не змогли зрушити його з місця. Расікананда велів віднести його в Ремуну. Він сказав, що незабаром піде з цього світу і хоче, щоб тіло його поховали поряд із храмом Шрі Кшірачора Гопінатхі. Він попросив їх негайно перенести його туди, щоб він зміг отримати останній даршан Божества. Незабаром учні принесли Расікананду на паланкіні в Ремуну, який знаходиться в Оріссі.

Залишаючи своє тіло, Расікананда очолив надзвичайно потужний кіртан. Після чого Расікананда несподівано встав і увійшов до храму. Більше його ніхто не бачив. Учні оглянули весь храм, але не знайшли свого вчителя. Один із священиків сказав, що Расікананда увійшов у тіло Божества Кшірачора Гопінатхи.

Кшірачора Гопінатха

Спустошені від почуття розлуки його учні покидали свої мріданги і каратали і відразу залишили тіла. Шестеро з них так і не прокинулися – вони залишили свої тіла, будучи не в змозі жити у розлуці зі своїм духовним учителем. Згідно з волею Расікананди, всі його речі та одяг були поховані на території храму – його самадхі, разом із могилами шести учнів знаходяться поруч. Пушпа-самадхі всіх цих відданих знаходиться поряд із храмом у Ремуні. Пушпа-самадхі Расікананди Прабху, розташований поруч із самадхі Ш’ямананди Прабху, неподалік від храму Радха-Ш’ямасундари.