ШАРАНГА ТХАКУР

Шріла Прабхупада, посилаючись на «Анубхаш’ю» Бхактісідханти Сарасваті, пише: «Інше ім’я Тхакура Сарангі даса – Шарнга Тхакур. Іноді його називають також Шарнгапані чи Шарнгадхара. Він жив у Навадвіпі, на Модадрумадвіпі, та поклонявся Верховному Господеві на самоті на березі Ганги. Він не приймав учнів, проте Верховний Господь із серця знову й знову підштовхував його на це. Одного ранку він вирішив: «Той, кого я сьогодні побачу першим, стане моїм учнем».

Коли він вирушив до Ганги, щоб зробити обмивання, він випадково помітив труп, що плив річкою, і торкнувся його стопою. Мертвий одразу ожив і Тхакур Саранга прийняв його в учні. Цей учень згодом уславився під ім’ям Тхакура Мурарі.

Його ім’я нерозривно пов’язане з ім’ям Шрі Шарангі. Його духовні нащадки досі населяють село Шар. У Мамагачхі знаходиться храм, який, як кажуть, було засновано Шарангою Тхакуром. Нещодавно там навпроти дерева бакула було споруджено новий храм, яким в даний час керують члени Гаудія Матха.

У «Гаура-ганодеша-дипіці» (172) сказано, що Саранга Тхакур у минулому був гопі на ім’я Нандімукхі. Деякі віддані стверджують, що він був Махараджом Прахладою, але Шрі Каві-карнапура, посилаючись на свого батька, Шивананду Сену, не погоджується з цією думкою» («Чайтан’я-Чарітамріта», Аді, 10.113, ком.).

Юнак, якого ініціював Шаранга Тхакур, походив із досить багатої сім’ї, і того дня у нього мало відбутися весілля. Однак перед радісною подією його вжалила кобра, від чого він одразу ж помер. За бенгальськими традиціями людину, укушену змією, не можна кремувати, тому труп, загорнувши в харинама-чадар, поклали в річку. Шаранга Тхакур прошепотів йому на вухо мантру, й хлопець повернувся до життя. Юнака звали Мурарі.

Господь Чайтанья, почувши новину, що в Тхакура з’явився учень, був дуже задоволений і з величезним натовпом відданих прийшов до його дому, щоб подивитися на незвичайного юнака. Батько і мати Мурарі, вбиті горем, одного разу почули, що їхній син не помер, і зараз мешкає в селі Мамагачхі. Прийшовши туди, вони намагалися вмовити юнака повернутися додому, але той сказав їм: «Ви дали мені лише мертве тіло, а мій духовний вчитель оживив його. Тому я залишусь із ним».

У «Чайтан’я-бхагаваті» розповідається про незвичну поведінку святого на ім’я Мурарі Чайтан’я дас. Дехто вважає, що тут йдеться про юнака, якого повернувдо життя Шарангою Тхакуром, інші ж кажуть, що тут мається на увазі сам Шаранга Тхакур (якого іноді називають Шарангою Мурарі).

Навпроти храму Шаранги Мурарі росте дерево бакула, якому понад 500 років. Господь Чайтан’я любив відпочивати під ним, коли повертався з філософських дебатів з Від’янагари.  Шаранга Тхакур часто повторював мантру під цим деревом. Дерево давало тінь та цим допомагало його бхаджану. Одного разу, помітивши, що воно почало висихати, Господь Чайтан’я проявив диво. Він обійняв його і дерево ожило. Таким чином Він показав, як дорогі Йому ті, хто служить Його відданим. Ідосі, хоча в ньому майже повністю відсутня серцевина, дерево росте й приносить квіти та плоди.