СВАРУПА ДАМОДАР ГОСВАМІ

Крішнадас Кавірадж Госвамі пише, що Шрі Сварупа Дамодар був одним із найближчих супутників Махапрабху: “Лише двоє знали Господа краще за всіх: Парамананда Пурі та Сварупа Дамодар” (“Чайтанья-чарітамріта” 1.10.124-5).

Коли він народився, його назвали ім’ям Пурушоттам Ачарья. Про батьків його відомо небагато. Незабаром після його народження батько залишив дружину та дитину і вирушив до Мітхіли та Каші вчитися. Дитячі роки Пурушоттам провів у будинку батьків матері у Навадвіпі.

Будучи за вдачею щиросердним і доброчесним, він став дуже відданий і дорогий Махапрабху. Коли Господь прийняв санньясу, Пурушоттам ледь не зомлів від болю розлуки і не зволікаючи вирушив до Бенареса, де прийняв обітницю зречення в одного санньясі на ім’я Чайтаньянанда.

Санньяса-гуру дав йому наказ: “Вивчай Веданту і вчи цьому знання інших”. Шрі Пурушоттама Ачарья так поспішав побачити Господа, що пішов, навіть не дочекавшись кінця церемонії, встигши лише зголити шикху і зняти брахманський шнур. Він не встиг вбратися в одяг санньясі і тому його звали Сварупа (назвою брахмачарі). Після цього, виконуючи волю вчителя, він вирушив до Шрі Нілачал, де знову зустрівся з Махапрабху.

Сварупа Дамодара явив цьому світу найпотаємніші переживання Шрі Чайтаньї, який насолоджувався настроєм Радхарані, яка зазнає розлуки з Крішною. Відчуваючи настрій Господа Гауранги, Сварупа Дамодара починав кіртан, що сприятиме посиленню емоцій Господа. Для того, щоб пом’якшити муки кохання віраха-бхави Господа Чайтаньї, він співав пісні з “Гіта-Говінди”, “Крішна-карнамріти” та повних кохання поем Чандідаса і Відьяпаті.

День і ніч безперервно Сварупа Дамодара знаходився поруч із Шрі Чайтаньєю: так само як Лаліта і Вішакха були найпотаємнішими супутницями Радхарані, Сварупа Дамодара (Вішакха-сакхі) і Рамананда Рая (Лаліта-сакхі) були найближчими супутниками.

Вішакха-сакхі

Сварупа Дамодара був “опікуном гаудія-вайшнавів”. Тому щоразу, коли відданий поводився неналежно, Господь Гауранга зазвичай говорив: “Сварупа, твій гаудія зробив те й те”. Сварупа Дамодара особисто перевіряв наявність граматичних та філософських помилок у кожному новому вірші, пісні чи книзі перед тим, як передати її на схвалення Господу Чайтаньї.

Хоча його знання були воістину безмежними, він намагався не вступати в суперечки і вважав за краще усамітнення. Тому лише небагатьом була відома глибина його знань. Йому були відомі всі відтінки настроїв відданості Шрі Крішні, а його тіло було насичене любов’ю до Нього. Він був другим “я” Махапрабху. Якщо хтось хотів представити Махапрабху книгу, пісню чи поему власного твору, автор мав насамперед отримати схвалення Сварупи Дамодара. Якщо твір містив концепції, що суперечать викладеним у писаннях ідеалам бхакті, він не міг принести Махапрабху трансцендентного задоволення і тому Сварупа Дамодар відхиляв прохання автора.

Коли Шрі Сварупа Дамодар прибув у Пурі з Каші (Варанасі), він прославив Махапрабху, продекламувавши наступну шлоку: “О Шрі Чайтаньє, втілення милості! Ти – Той, Хто легко усуває будь-якуй смуток, Твоя відданість – недосяжний зразок чистоти та безкорисливості, Твоя поява наповнює душу захопленням та захватом. Ти приносиш кінець будь-яким філософським суперечкам, тому що Твої знання писань воістину бездонні. Ти змушуєш серце тремтіти від божественного кохання, проливаючи на нього потік милості та співчуття. Прошу Тебе, висвітли мою душу променями Твого благодатного милосердя!”. (“Шрі Чайтанья Чандорой Натак.”)

Побачивши, що Сварупа Дамодар упав перед Ним у дандаваті, Махапрабху підняв його й обійняв зі словами: “Сьогодні уві сні Я бачив, що ти йдеш до Мене. Як сліпий не пам’ятає себе від радості, знову отримавши зір, так Я щасливий знову побачити тебе поруч зі Мною”.

Сварупа Дамодар відповів: “Прабху, будь ласка, вибач мені. Я зробив велику помилку, залишивши Тебе і побігши до Варанасі. У мене немає жодної краплі прихильності до Твоїх лотосових стіп, і мій вчинок непростий. Я залишив Тебе, але Ти, як і раніше, милосердний до мене. Накинувши мені на шию мотузку Свого милосердя, Ти привернув мене до Своїх лотосових стіп”. (“Чайтанья-чарітамріта”, Мад. 10).

Коли Сварупа Дамодар, сповнений смирення, промовив ці слова, Махапрабху знову обійняв його і сказав: “Доброта Крішни не знає меж. Він знову милостиво звів нас разом”.

Махапрабху не відпускав від себе Сварупу Дамодара. Коли Він поринав у хвилі екстатичного кохання, тільки Сварупа Дамодар своїм кіртаном міг задовольнити найпотаємніші сподівання Його серця.

У цей час з Відьянагара до Південної Індії прибув Шрі Рай Рамананда. Обидва вони, Сварупа Дамодар та Шрі Рай Рамананда, оспівуванням бхаджанів та читанням віршів посилювали екстатичний стан Махапрабху. Вони так само близькі і дорогі Шрі Чайтаньї Махапрабху, як Лаліта та Вішакха для Шріматі Радхарані.

Вішакха, Радха, Лаліта

Крішна дас Кавіраджа у своїй роботі над “Чайтанья-чарітамритою” використав записки Сварупи Дамодари, присвячені опису життя Шрі Чайтаньї. Сварупа Дамодара Госвамі також написав “Сангіта-Дамодару”, підручник з музики. Його самадхі знаходиться в районі 64 самадхі у Вріндавані.