Амалака екадаші, 3 березня, П’ятниця

Одного разу цар Мандгата сказав до Васіштха Муні: “О великий святий, будь милостивий до мене й розкажи про святий піст, який дасть мені вічне благо”.
Васіштха Муні відповів: “О царю, милостиво вислухай, як я опишу найкращий з усіх днів посту, Амалакі екадаші. Той, хто дотримується з вірою посту в цей екадаші, отримає необмежене багатство, свободу від впливу всіх гріхів і досягне звільнення. Пост у цей екадаші очищає більше, ніж жертвування тисячі корів чистому брахману. Отже, будь ласка, уважно вислухай розповідь про мисливця, який, незважаючи на щоденне вбивство невинних тварин, досяг звільнення, дотримуючись посту в Амалакі екадаші, дотримуючись приписів та правил поклоніння.

Колись було царство Вайдіша, в якому всі брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри були наділені ведичним знанням, великою силою та здоровим глуздом. О леве серед царів, усе царство було наповнене ведичними звуками; не було жодного атеїста, ніхто не грішив. Правив країною цар Пашабіндука, член династії Соми, Місяця. Його також звали Чітраратха, й він був дуже релігійний та справедливий. Кажуть, що цар Чітраратха був сильнішим, ніж десять тисяч слонів і що він був дуже багатий ітадосконало знав шість гілок ведичної мудрості”.
Під час його правління жоден грішник не зазіхав на чужу дхарму (обов’язки), так досконало виконували свою дхарму всі брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри. Ніде не можна було побачити жебрака, не було навіть посух та повеней. Звичайно ж, у царстві не було хвороб, і кожен насолоджувався добрим здоров’ям. Люди виконували любовне віддане служіння Верховній Особі Бога, Господу Вішну, йдучи за царем, який проводив також і особливе служіння Господу Шиві. Крім того, кожен двічі на місяць постував у екадаші.
Так, о найкращий із царів, жителі Вайдіші багато років жили у щасті та благоденстві. Залишивши всі види матеріалістичних релігій, вони повністю присвятили себе любовному служінню Всевишньому Господу Харі.
Якось на місяць Пхалунга священний піст Амалакі екадаші прийшовся у поєднанні з двадаші цар Чітраратха зрозумів, що цей незвичайний піст принесе велике благо; він і всі жителі Вайдіші провели цей священний екадаші, суворо дотримуючись усіх правил і приписів.
Здійснивши обмивання у річці цар і всі, хто його супроводжували, пішли до храму Господа Вішну, де росло дерево Амалакі. Спочатку цар та головні його мудреці піднесли дереву посудини наповнені водою, а також чудовий балдахін, взуття, золото, діаманти, рубіни, перли, сапфіри та пахощі. Потім вони вшанували Господа Парашураму наступною молитвою: “О Господи Парашурамо, о сину Ренукі, о всетішний, о визволителю світів, милостиво прийди під це священне дерево амалакі та прийми нашу смиренну повагу”. Потім вони молилися дереву амалакі: “О Амалакі, нащадок Господа Брахми, ти можеш знищити наслідки всіх гріхів. Будь ласка, прийми наші покірні поклони та це скромне підношення. О Амалакі, ти форма Брахмана і тобі якось уклонявся Сам Господь Рамачандра. Той, хто обійшов тебе, відразу ж звільняється від усіх гріхів”.
Піднісши ці чудесні молитви, цар Чітраратха та його піддані не спали всю ніч, молячись і поклоняючись відповідно до приписів, що керують священним постом екадаші. У цей благословенний час посту і молитви до зборів прийшла дуже безбожна людина, яка утримує себе та свою сім’ю вбивством тварин. Обтяжений втомою та гріхами, мисливець побачив царя та жителів Вайдіші, які проводять Амалакі екадаші у вшануванні протягом ночі, пості та поклонінні Господу Вішну в прекрасному лісі, освітленому безліччю сяючих ламп. Мисливець підійшов ближче, здивований незвичайним видовищем, що відкрилося перед ним. “Що відбувається тут?” – подумав він. У цьому лісі під священним деревом Амалакі він побачив Божество Господа Дамодари, яке сидить на асані з посудини з водою та якому поклонялися, і почув, як віддані співали священні гімни, що описують трансцендентні ігри та образ Господа Шрі Крішни. Мисливець, хоч і був непоправним безбожним убивцею беззахисних птахів і тварин, провів усю ніч у великому подиві, споглядаючи святкування екадаші та слухаючи прославлення Господа.
Коли зійшло сонце, цар зі своєю свитою – святими та всіма жителями – завершили поклоніння і повернулися до міста Вайдіша. Тим часом мисливець повернувся до своєї хатини та поїв. У належний термін мисливець помер, але в нагороду за те, що він постував в Амалакі екадаші та слухав прославлення Верховної Особи Бога, а також не спав всю ніч, то він народився великим царем, який володіє багатьма колісницями, слонами, кіньми і солдатами. Звали його Васуратха, син царя Відуратхі, та правив він царством Джаянті.

Цар Васуратха був сильний і безстрашний, променистий, як сонце, і прекрасний, як місяць. Силою він був подібний до Вішни, а милосердям – самої Землі. Дуже милостивий і завжди справедливий цар Васуратха завжди робив любовне віддане служіння Всевишньому Господу, Шрі Вішну. Завдяки цьому він став дуже досвідченим у ведичному знанні. Завжди зайнятий справами держави він був задоволений, піклуючись про підлеглих, як своїх дітей. Він не любив гордість у будь-кому; помітивши це, він руйнував її. Він зробив багато жертвоприношень і завжди робив так, щоб у його царстві нужденні отримували достатню підтримку.

Якось, полюючи в джунглях, цар Васуратха збився зі шляху і заблукав. Проблукавши якийсь час і остаточно втомившись, він зупинився під деревом та, користуючись його гілками, як подушкою, заснув. Поки він спав, поряд з ним проходило якесь варварське плем’я. Згадавши свою стару ворожість до царя, варвари стали обговорювати, як його вбити. “Оскільки він убив наших батьків, матерів, зятів, онуків, племінників та дядьків, ми змушені безцільно блукати, як божевільні”. Сказавши так вони приготувалися вбити царя Васуратху різною зброєю, включаючи списи, шаблі, стріли та магічні мотузки. Але ця смертельна зброя не змогла навіть торкнутися сплячого царя, і нецивілізовані дикуни-собакоїди злякалися. Страх забрав у них силу. Вони втратили останні залишки розуму й стали майже несвідомі у своєму подиві та слабкості. Несподівано на подив дикунів з тіла царя з’явилася вродлива жінка. На ній було багато прикрас, навколо неї поширювався дивовижний аромат, її шию прикрашала дивовижна гірлянда, брови її рухалися в сильному гніві, її червоні очі виблискували в люті – вона здавалася уособленою смертю. Своєю полум’яною чакрою вона швидко вбила все плем’я мисливців, які намагалися вбити царя.

Коли цар прокинувся і побачив поруч із собою мертвих дикунів, то відчув подив. Він здивувався: “Це всі мої великі вороги! Хто ж убив їх? Хто мій великий благодійник?”

І тоді він почув голос з небес: “Ти запитуєш, хто допоміг тобі? Але хто той єдиний, хто може допомогти у біді кожному? Ніхто інший, як Шрі Кешава, Верховна Особа Бога, рятує тих, хто прийняв притулок у нього без егоїстичних мотивів”.

Вислухавши ці слова, цар Васуратха сповнився любов’ю до Особи Бога. Він повернувся до своєї столиці й правив у ній безперешкодно подібно до другого Індри.

Тому, о царе Мандхато, – завершив поважний Васіштха Муні, – кожен, хто дотримується священного Амалакі екадаші, безсумнівно, досягне вищої обителі Господа Вішну, така велика нагорода за дотримання цього найсвятішого дня посту”.

Так закінчується розповідь про славу Пхалгуна-шукла екадаші, або Амалакі екадаші, із Брахманда Пурани.

Примітки:

1. Шість гілок ведичного знання:

            1) система Карма-мімамса Джайміні;

            2) система Санкх’я Господа Капіли, сина Девахуті;

            3) н’яя філософія Гаутами та Канади;

            4) маявада – філософія Аштавакри;

            5) йога-сутри Патанджалі;

            6) Бгаґавата-філософія Шріли В’ясадеви.