Путрада екадаші, 2 січня, Понеділок

Юдгіштхіра Махараджа сказав: “О Господи, Ти так чудово описав славу благословенного Сапхала екадаші, що приходить у темній половині місяця пауша (грудень-січень). Тепер же, будь ласка, будь милостивий до мене й опиши екадаші світлої половини цього місяця. Як він називається і якому Божеству треба поклонятися цього дня? О Пурушоттамо, О Хришикешо, будь ласка, повідай також мені, як доставити задоволення Тобі цього дня”.

Господь Шрі Крішна відповів: “О царю, для блага всіх людей я розповім тобі, як дотримуватися посту в Пауша-шукала екадаші.

Як Я пояснив раніше, в екадаші кожен повинен дотримуватися правил і розпоряджень, це стосується також й екадаші, що іменується Путрада та який руйнує всі гріхи й підносить у духовну обитель. У цей екадаші поклоняються Шрі Нараяні, Всевишньому Господу та первісній особистості. Він виконує всі бажання Своїх щирих відданих і дарує їм повну досконалість. Тому в трьох світах серед рухомих і нерухомих істот немає кращої особистості, ніж Господь Нараяна.

О царю, зараз Я розповім тобі історію Путрада екадаші, який усуває всі гріхи й робить людину прославленою та вченою.

Це було в царстві Бхадраваті, яким правив цар Сукутуман. Його царицею була гідна Шайб’я. Оскільки у нього не було сина, він тривалий час перебував у занепокоєнні, думаючи: “Якщо у мене немає сина, то хто продовжить мою династію?” Таким чином, у релігійному настрої він довго розмірковував: “Куди мені піти? Що мені робити? Як отримати сина? Ніщо не тішило царя Сукутумана в його царстві, та незабаром він став проводити все більше і більше часу поза палацом і далі від дружини, сумуючи та розмірковючи тільки про те, як отримати сина.

Отже, і цар Сукутуман, і цариця Шайб’я були у великому занепокоєнні. Навіть коли вони пропонували тарпану (підношення води предкам), їхнє сімейне нещастя змушувало сприймати її так само непридатною для пиття, як кипляча вода. Вони думали про те, що в них немає нащадків, які б пропонували їм тарпану, коли вони помруть. Цар і цариця особливо засмучувалися, дізнавшись, що їхні предки турбуються тим, що незабаром не буде кому пропонувати їм тарпану.

Дізнавшись про нещастя своїх предків, цар і цариця страждали дедалі більше. Ні міністри, ні друзі, ні навіть кохані люди не могли втішити їх. Царю були не милі ні слони, ні коні, ні піхота; зрештою, він став практично бездіяльним та безпорадним.

Цар думав: “Кажуть, що без сина шлюб непотрібний. І серце, і чудовий дім сімейної людини, яка не має сина, залишаються порожніми і жалюгідними. Не маючи сина, він не може віддати борг предкам, напівбогам та іншим людям. Тому кожна сімейна людина повинна намагатися мати сина. Так він стане прославлений у світі, а згодом досягне небесної обителі. Син – доказ благочестивої діяльності, яку чинить Людина у сотні минулих життів: така людина отримує довге життя в цьому світі, хороше здоров’я та достаток. Знаходження у цьому житті синів та онуків свідчить про поклоніння в минулому Господу Вішну, Верховній Особі Бога. Велике благословення синами, багатством та гострим розумом можна отримати лише поклонінням Всевишньому Господу, Шрі Крішні. Так я вважаю”.

Думаючи так, цар не знаходив спокою. Він був у занепокоєнні день і ніч, з ранку до вечора. З самого вечора, коли він лягав спати, і до сходу сонця, його сон був сповнений великого занепокоєння. Безперервно страждаючи від тривоги та занепокоєння, цар Сукутуман вирішив було самогубством покласти край стражданням. Але усвідомивши, що самогубство веде до наступного народження в пекельних умовах, він відкинув цю думку. Бачачи, що всепоглинаючим занепокоєнням він поступово руйнує себе, цар осідлав коня і сам поїхав у густий ліс. Ніхто в палаці, навіть священики та брахмани, не знали, куди він вирушив.

У тому лісі, населеному птахами, оленями та іншими звірами, цар Сукутуман безцільно тинявся, помічаючи різні дерева і кущі: фіги, плоди біла; фініки, пальми, бакулу, саптапарну, тиндуку та тилаку, а також дерева шали, тали, тамади, сарли, хінготи, арджуни, лабхери, бахеди, саллаки, каронди, патали, кхайри, шаки та палаші. Все було чудово прикрашене плодами та квітами. Він близько бачив оленя, тигрів, дикого кабана, левів, мавп, змій, величезних слонів, слоних із слоненятами та чотирибивневих слонів із подружжям. Там були корови, шакали, кролики, леопарди та бегемоти. Бачачи всіх цих звірів, оточених самками і нащадками, цар згадав свій звіринець, особливо палацових слонів, і засмутився, що неуважно підійшов дуже близько до звірів.

Раптом цар почув далеко завивання шакала. Злякавшись, він почав бродити довкола, озираючись на всі боки. Невдовзі настав полудень і цар почав втомлюватися. Його змучили голод і спрага. Він подумав: “Який гріх міг я зробити, що зараз я змушений так страждати від палаючого та сухого горла? Я догоджав напівбогам численними вогняними жертвопринесеннями і багатим відданим служінням. Я приносив з милості багато дарів і дуже смачних ласощів усім гідним брахманам. Також я дбав про своїх підданих, як про своїх власних дітей. Чому ж я так страждаю? Який невідомий гріховний вчинок почав мучити мене на цьому жахливому шляху”

Занурений у ці думки, цар Сукутуман брів уперед і, можливо, завдяки своїм благочестивим вчинкам він натрапив на гарний ставок, схожий на знамените озеро Манасаровара. Він був заповнений мешканцями, включаючи крокодилів, безліччю різноманітних риб, та прикрашений ліліями. Прекрасні лотоси розпустилися на сонці; лебеді, журавлі та качки щасливо плавали у воді. Поблизу було безліч привабливих ашрамів, де мешкало багато святих і мудреців, які виконували бажання будь-кого. Вони бажали добра кожній людині. Коли цар побачив усе це, його права рука і око почали тремтіти, – знак того, що має статися щось сприятливе. Як тільки цар зійшов зі свого коня і став перед мудрецями, що сиділи на березі ставка, він побачив, що вони оспівували святі імена Бога на чотках. Цар шанобливо вклонився і, склавши долоні, прославив їх. Він був дуже радий перебувати у їхньому товаристві. Запропонувавши поклони, цар представився їм; мудреці сказали: “Ми дуже раді тобі, о царю. Скажи нам, чому ти прийшов сюди? Що в тебе на душі? Скажи нам, чого ти хочеш?

Цар відповів: “О великі мудреці, хто ви? Як вас звуть. О святі? Чому ви прийшли в це чудове місце? Будь ласка, скажіть мені щось”.

Мудреці відповідали: “О царю, ми Вішведеві (1). Ми прийшли сюди, до цього чарівного ставка, щоб викупатися. За п’ять днів настане місяць магха, а сьогодні відомий Путрада екадаші. Той, хто бажає сина, повинен суворо дотримуватись цього екадаші”.

(2) Цар сказав: “Я дуже хочу мати сина. Будь ласка, о великі мудреці, будьте такі добрі, подаруйте мені хорошого сина”.

“Істинне значення Путради, – відповідали мудреці, – у тому, що він дає сина, тож, будь ласка, повністю дотримуйся посту цього дня екадаші. Якщо ти робитимеш це, тоді з нашого благословення – і з милості Господа Кешави – ти, безперечно, отримаєш сина”.

За порадою Вішведевів цар дотримувався цього сприятливого посту в день Путрада екадаші згідно з усіма встановленими правилами та приписами, а на двадаші, перервавши піст, він знову і знову шанобливо пропонував свої поклони всім мудрецям.

Незабаром після того, як Сукутуман повернувся до свого палацу, цариця Шайб’я завагітніла, і точно так, як передбачили Вішведеви, у них народився сонцеликий, прекрасний син. Свого часу він став відомий як принц-герой, і цар з радістю виявив своєму благородному синові милість, зробивши його спадкоємцем. Син Сукутумана дуже сумлінно дбав про своїх підданих, як про власних дітей.

Отже, о Юдгіштхіро, тому, хто хоче виконання бажань, слід суворо дотримуватись Путрада екадаші. той, хто, перебуваючи на цій планеті, суворо дотримується цього екадаші, безсумнівно, отримає сина, і після смерті він досягне звільнення. Кожен, хто хоч читає чи слухає про славу Путрада екадаші, отримає благо, рівне жертвопринесенню коня. Те, що я пояснив тобі, є благом для всього людства.

Так закінчується оповідання про славу Паушашукла екадаші, або Путрада екадаші, з Бхавіша Пурани.

1. Десять Вішведевів, синів Вішви: Васу, Сат’я, Краду, Дакша, Кала, Кама, Дхріті, Пурурава, Мадрава та Куру.

2. Слово “син” на санскриті путра. Пу – назва частини пекла, а тра – означає “позбавляти”. Таким чином, слово “путра” означає “той, хто позбавляє пекла під назвою Пу”. Тому кожній одруженій людині слід народжувати щонайменше одного сина і належним чином виховати його; тоді батько буде звільнений від пекельних умов життя. Але це припис не стосується істинних відданих Господа Вішну чи Крішни, оскільки Господь стає їхнім сином, батьком і матір’ю.

Далі Чанак’я Пандіта каже:

“Істина – це моя мати, знання – мій батько, мій професійний обов’язок – це мій брат, спокій – моя дружина, а всепрощення – мій син. Ці шестеро є членами моєї родини”. Серед двадцяти шести головних властивостей тих, хто поклоняються Господу, всепрощення – найважливіше. Тому відданому слід усіма силами намагатися розвивати цю якість. Тут Чанак’я каже: “Всепрощення – мій син”, – і таким чином відданий Господа, навіть якщо він живе у зреченні, може дотримуватися Путрада екадаші і благати про отримання такого “сина”.