З вегетеріанством, а головне з Господом Крішною та його відданими, мене познайомив мій, ще тоді майбутній, чоловік. На той момент мені було 22 роки, я працювала в банку i жила на зйомній квартирі, тому великих труднощів з переходом у мене не виникло і особливих пояснень не потрібно було нікому давати. До вживання м’яса я ставилася скептично ще з дитинства, так як виросла в селі і постійно бачила жахливі картини вбивства тварин. Підвішані туші кроликів, в яких ще билося серце, відрубані курячі голови та свиня, яка лежить на спині, пронизана ножем, були для мене звичним явищем… Ще тоді у моєму серці зародився протест до вживання м’яса, та тільки зробити я нічого не могла. Коли я говорила батьку, що мені шкода тварин, то він грубо відповідав: “- А за столом  не шкода, що будемо тоді їсти?”.  А й справді, жоден прийом їжі у нас не обходився без м’ясних страв і я замовкала…

  Коли я вперше почула від чоловіка,  що зовсім поряд є люди, які не вживають м’яса, то моє серце наповнилась радістю і найбільше радувало те, що сам Господь бажає цього від нас, а величезні м’ясні столи на Пасху, то перекручені традиції, які нічого спільного не мають ані з Господом, ані з його смаками. 

   Спочатку я готувала всі ті самі страви, як звичайно, тільки не добавляла м’ясо, рибу та яйця. Раціон у мене зменшився, я сумувала за цибулькою та яйцями, не вистачало ситної їжі, та ще дуже хотілось шоколаду. 

Пам’ятаю, як вперше запропонувала Крішні бхогу, тримаючи макарони з молоком над головою і в думці пропонуючи Йому своє скромне підношення… 

З часом мій майбутній чоловік познайомив мене зі світом спецій і різноманітних рецептів. Вже тоді він випробував чи не всі страви з книги ВКІ. Найприємнішим відкриттям для мене була асафетіда, гороховий кляр,  морські водорості (норі), існування вегетеріанської ковбаси і звичайно – кероб!  А ще, справжньою знахідкою став панір, який можна було обжарювати і добавляти чи не в усі солені страви. Питання з ситною їжею було закрито, а міф про худощавих вегетаріанців, які їдять одну траву, зник назавжди… 

Пройшло  зовсім небагато часу,  як Крішна звів нас з чудовою сімейною парою, справжніми профі в кулінарії, які з радістю ділилися своїми знаннями. А їх, я скажу, не мало – вегетеріанський майонез, різні запіканки, супи, рецепти печива,  кексів, тортів та кремів до них,  неперевершені страви з паніру і водоростей… все це ми почерпнули від них і практикуємо в житті. 

На даний час у мене за плечима 13-ти річний досвід вегетаріанства, за який я встигла народити і виростити двох чудових та здорових дітей, які навіть уявити собі не можуть, як можна з’їсти когось. Пам’ятаю, як дочка пішла в гості до подруги, рідні якої знали, що ми вегетаріанці, та, мабуть, не до кінця розуміли. Бабуся дівчинки пригостила дочку макаронами з бульйоном, та м’яса не поставила – вегетеріанка все-таки! Вдома дочку почало нудити, виявивши причину, ми, звичайно, розстроїлись, та Настін розпач передати було неможливо. Вона гірко плакала, дізнавшись, що бульйон був зварений з курки. С тих пір вона дуже уважно ставиться до їжі, яку їй пропонують. Такий прикрий досвід виявився дуже потрібним у житті. 

 Що стосується батьків, то вони хоч і до кінця не прийняли наш вибір, але ставляться до нього з повагою, ніколи не змушують дітей їсти «заборонену» їжу, навіть піклуються, щоб вони не бачили її на столі. Для них важливо,  щоб ми були здорові, тому пильно слідкують за цим і стабільно передають нам з села найсвіжіші молочні продукти. 

  Хочеться добавити, що тема кулінарії проходить червоною лінією через наше життя. Ще в дитинстві батько дуже тішився, коли я готувала обід чи вечерю, вважав це дуже цінним вмінням для дівчини, тому завжди прихвалював. А коли ми з чоловіком одружувались, то відданні подарували нам набір посуду немаленького розміру. Тоді я не могла зрозуміти навіщо нам такі здоровенні каструляки. Спочатку ми готували в них на недільні програми прасад, а з часом і на розповсюдження, скажу більше – ми і досі цим займаємося і надзвичайно раді, що можемо послужити таким чином Господу Крішні.