ШРІЛА ПРАБГУПАДА У США

Десять днів ми пливли через Атлантичний океан. Цей величезний океан зазвичай дуже неспокійний, сповнений штормів та туманів. Але цього разу, з милості Крішни, він був тихим. Капітан корабля сказав: “Я ніколи в житті не бачив Атлантичний океан таким тихим». Я йому відповів, що це сама милість Крішни. Я знав, що вдруге я зміг би пережити такого шторму, в який ми потрапили в Арабському морі.

Думаю, проповідь у цій країні буде дуже успішною. Я даю лекції, іноді тривалістю в одну, а іноді у півтори години. Американці зіткнулися із цілком новим для них навчанням. Вперше в житті я приїхав до чужої країни, яка занходиться за 12 тисяч миль від дому. Все населення тут належить до класу недоторканних (вони не дотримуються системи варнашрами-дхарми), але я проповідую їм без страху. Нещодавно мені вперше довелося виступити у церкві.

Головна проблема в тому, що я старий і самотній. Під час тривалої морської подорожі (12 тисяч миль), я сильно захворів. Я перетнув Бенгальську затоку, Індійський океан, Арабське море, Червоне море, Середземне море та Атлантичний океан. Я переплив Азію, Європу та Африку. Я подолав усі ці моря та океани. Тому в результаті цієї подорожі я захворів. На моє прохання, мені готували вегетаріанську їжу на кораблі, і все ж я не міг їсти те, що мені пропонували. Я тримав піст 8-10 днів поспіль. У моєму тілі так сильно зросла піта (вогонь), що я всю дорогу страждав від жахливих кольок.

Через якийсь час у Порт-Саїді капітан купив мені електричну плитку. Тепер я міг готувати та приймати прасад. Якби він не купив цю електроплитку, я навряд чи дістався б до Америки живим. Я міг би померти в дорозі, але натомість Крішна милостиво привів мене сюди. Тільки Він знає, навіщо Він мене привів сюди.

12 вересня 1965 року, неділя

Сьогодні великий крен, хоч небо чисте. Пані Пандія (дружина капітана), хоч і маленька леді, але дуже розумна та освічена. Вона передбачила моє майбутнє. Я вдячний її передбаченню. Всіх їй благословень Господа Крішни. Вона також згадувала мою майбутню кризу. Увечері була дуже велика хитавиця (корабель розгойдується з боку в бік через сильні хвилі), і в мене був невеликий напад морської хвороби. Я не міг належним чином приймати їжу. Хоча трохи зміг скуштувати солодощі  з деякою насолодою. Хитавиця тривала до півночі. Якщо я зможу пережити цю кризу, то на те буде Добра Воля Господа Крішни, мого друга та філософа.

13 вересня 1965 року, понеділок

Сьогодні 32-й день нашої подорожі із Калькути. Вчора після опівночі хитавиця зменшилася, і я відчув полегшення. Вранці я теж не зміг поснідати як слід. Тоді я приготував “Баті-чачарі”. Воно вийшло смачним, і я зміг трохи попоїсти. Сьогодні я відкрив свій розум моєму попутнику, Господу Шрі Крішні. Є невеликий вірш на бенгалі, який я написав у зв’язку з цим. Близько 11 години почалася невелика хитавиця. Капітан сказав, що вони ніколи не бачили Атлантичного океану таким спокійним. Я сказав, що це милість Господа Крішни. Його дружина попросила повертатися разом із ними, щоб Атлантичний океан знову був спокійним. Якби Атлантика показала свій справжній характер, я б помер. Але Господь Крішна взяв відповідальність за корабель.

14 вересня 1965 року, вівторок

Сьогодні 33 день нашої подорожі, і о 3 годині ранку я побачив хмарне небо з неясним місячним світлом. З ранку й до першої години дня небо залишалося хмарним, а о пів на другу почалася злива. Небо все ще хмарне, дме південно-східний вітер, і часом дощить. Так пройшов цілий день, а вітер одягнув свою аномально-циклонну маску із щільними хмарами, внаслідок чого до 21:30 вечора була гроза, блискавки і т.д. О десятій годині вечора під час розмови в капітанській кімнаті, головний інженер пан Треверс сказав мені, що він ніколи не бачив такого тихого і спокійного Атлантичного Океану. Принаймні чотири дні протягом кожної подорожі в минулому їм завжди доводилося переживати тайфуни, циклони, тумани і т.д. Я сказав, що це милість Господа Крішни. Якби сталося те, що зазвичай відбувається в Атлантиці, я б помер.

15 вересня 1965 року, середа

Сьогодні 34-й день нашої подорожі. Як завжди, я встав о 3-й годині ранку, і коли я піднявся на палубу, то побачив майже чисте небо. Світив місяць, і хоча з південного сходу дув сильний вітер, океан дуже добре проглядався, і пароплав йшов плавно. Вдень, близько 11 години, небо знову затягнулося хмарами, і це тривало до 3-ї години дня. Часом йшла злива, але після 4-ї години небо знову стало чистим, і яскраво світило сонце. Я був зайнятий читанням Калія Даман Ліли зі «Шрімад-Бхагаватам», особливо молитвами Шріматі Нага Патні, і останньою молитвою Калії.

16 вересня 1965 року, четвер

Сьогодні 35-й день нашої подорожі, та вчора ввечері близько 10:30 ми повернули одне колесо до північно-східного кута від широти Бермудів до Бостонського порту. Вранці повітря було досить чистим, і корабель йшов плавно. Перший помічник капітана сказав мені, що вони ніколи не мали нічого подібного в Атлантичному океані, і він приписав цю удачу мені. Я сказав, що все це – милість Господа Крішни, тому що через мою жахливу морську хворобу Він особисто подбав про корабель. Господь веслував протягом усього шляху. Безперечно, ми благополучно досягнемо порту Америки. Весь день світило сонце і було ясно, але о четвертій годині дня небо несподівано затягло туманом. Сонце оповилося туманним серпанком. Обрій все ще видно. Подивимося, що ще чекає попереду. О 6 годині корабель повністю зупинився через густий туман. Господь Крішна, будь ласка, прибери цей туман. По милості Господа Крішни туман повністю розвіявся, і корабель рушив. Цілу ніч нам нічого не заважало, і сьогодні, на 36 день нашої подорожі, о 5.30 ранку ми благополучно досягли порту Бостона.

17 вересня 1965 року, п’ятниця

Зараз ми на верфі Бостона, і о 10 ранку на борт піднялися митники та всі решта. Після перевірки вони надали дозвіл на в’їзд. Разом із капітаном я побачив Бостон. Він дуже гарний, і я опишу його окремо. На 36 день після того, як ми виїхали з порту Калькути, ми очікуємо, що досягнемо американського порту Бостона вранці. Ми простояли весь день і всю ніч у Бостоні, до 4-ї години наступного дня.

18 вересня 1965 року, субота

Сьогодні 37-й день нашої подорожі, і о 4-й годині дня ми вийшли з порту Бостона і попрямували до Нью-Йорка. Вранці я мав телефонну розмову з Гопалом П. Агарвалом у Батлері, і він сказав мені, що його людина зустріне мене в Нью Йорку і відправить мене до Батлера автобусом чи потягом – як зручніше. Я намагався зв’язатися з доктором Мішрою, але й учора, і сьогодні він був недоступний. Не знаю, чи він зустріне мене. Сьогодні я зустрів двох прекрасних американських джентльменів пана Гардінера та пана Фрайєра. Ми проходили чудовий канал і пройшли під двома шляхопроводами. Але опівночі опустився дуже сильний туман, і корабель почав рухатись дуже повільно. Туман стояв до тих пір, поки ми із запізненням не досягли порту Нью Йорка в середині 19/9/65 [19 вересня 1965 року]

19 вересня 1965 року, неділя

Сьогодні 38-й день нашої подорожі, і ми увійшли до порту Нью-Йорка о 12.30 дня, майже на 3 години пізніше за розклад.